За п’ятнадцять кілометрів від Рівного, між трьома відрогами Авратинського плоскогір’я, стоять дві руїни поруч: замок і костел.
Замок — XV ст. Костел — 1710 р. Разом — три сторіччя волинської шляхетської історії, яку сьогодні ніхто не охороняє.
Загальна інформація
| Що? | Опис |
|---|---|
| Назва | Костел Святого Лаврентія (Вавжиньца) |
| Локація | с. Тайкури, Рівненський р-н, Рівненська обл. |
| Координати | 50°31′55″ пн. ш., 26°22′15″ сх. д. |
| Відстань від Рівного | ~15 км (через Колоденку) |
| Рік будівництва | 1710 |
| Перебудова | 1916 р. (архітектор Йосип Дзеконський) |
| Стиль | раннє бароко |
| Замовник | Лаврентій Станіслав Пепловський (1652–1720) |
| Статус | пам’ятка архітектури республіканського значення № 1520 (постанова РМ УРСР від 6 вересня 1979 р.); руїни |
Тайкури: місто, яке стало селом
Перша письмова згадка про Тайкури — 1570 р. Але вже 3 квітня 1614 р. грамотою польського короля Сигізмунда III Вази — за клопотанням господаря Юрія Вишневецького — село отримало статус міста з Магдебурзьким правом. Це передбачало будівництво укріпленого замку та релігійних споруд.
Назва «Тайкури» — польська: «Тайні гури», тобто «Таємні гори». За іншою версією — від імені ченця, який заснував тут монастир, на місці якого потім збудували костел.
Місто процвітало рівно доти, поки залишалося «улюбленим дітищем» власників. Але з кінця XVIII ст. — через віддаленість від торгових шляхів, ізольованість і анексію Волині Росією у 1795 р. — Тайкури поступово деградували назад до статусу села. Це типовий волинський сюжет: місто, що так і не стало містом.
Сьогодні в Тайкурах — близько 200 мешканців, замок, костел і православна церква. Всі три пам’ятки збудував одного власник.
Лаврентій Пепловський і легенда про скарб
У другій половині XVII ст. Тайкури перейшли у власність Лаврентія Станіслава Пепловського (1652–1720) — подільського підскарбія і одного з найвпливовіших шляхтичів Волині.
Місцева легенда пояснює фінансування будівництва так: під час полювання мисливський пес Пепловського вигріб із землі золотий скарб. Господар вирішив, що це знак Провидіння — і збудував костел на честь свого небесного покровителя святого Лаврентія.
Легенда чи ні, але факт незаперечний: у 1710 р. Пепловський звів муровану католицьку святиню. Того ж власника зусиллями у 1730 р. збудована і православна церква Покрови Богородиці — і вона, на відміну від костелу, діє донині.
Показова деталь: над дверима костелу колись був напис, де перелічувалися маєтки Пепловських у Київському, Волинському та Подільському воєводствах, імена дружини, дітей і підданих. Особистий документ у камені.
Архітектура: бароко між горами
Костел стоїть у самому серці Тайкур між трьома відрогами Авратинського плоскогір’я. Це цегляна, потинькована, однонавова споруда — орієнтована за стандартною віссю схід–захід.
Зовнішній периметр утворює масивний мур із декоративними арковими нішами — майже правильний прямокутник. Мур виконував і оборонну функцію, що типово для волинських сакральних споруд XVII–XVIII ст.
За планом будівля хрещата — з напівкруглою вівтарною частиною та нартексом. З північного і південного боків до нави прилягають об’єми давніших частин. Храм відноситься до групи пам’яток раннього бароко.
У 1706 р. споруда постраждала і була відновлена. У 1916 р. відбулася цілковита перебудова за проектом архітектора Йосипа Дзеконського — одного з найактивніших архітекторів Волині початку XX ст., відомого роботами в Луцьку і регіоні.
Підземелля
Під костелом — крипти з людськими останками. За свідченнями місцевих, підземелля сягає висоти людського зросту. Там знаходили кістки — очевидно, рештки шанованих тайкурців, похованих у родинних криптах.
Це не «жахлива легенда» — це стандартна практика для шляхетських сакральних споруд XVII–XVIII ст.: поховати представників роду і парафіяльну еліту у фундаменті або склепі власного храму.
Підземелля зараз доступне, але нестабільне. Без ліхтаря і обережності — не варто.
Від пам’ятки до руїн: що пішло не так
У 1979 р. костел отримав статус пам’ятки архітектури республіканського значення — постановою Ради Міністрів УРСР № 442 від 6 вересня, під охоронним номером 1520. Табличка про це досі висить.
Але охорона залишилася на папері.
Сьогодні костел — руїни. Відкритий, без нагляду, без огорожі. Стіни стоять, але дах частково обвалився. Людські кістки в криптах нікуди не поділися.
Поруч — руїни замку XV ст. — так само відкриті і покинуті.
Що подивитися в Тайкурах і поруч
Тайкури — одне з небагатьох місць Рівненщини, де можна побачити одразу замок, бароковий костел і діючу православну церкву — і всі три пов’язані однією людиною та одним ерою.
- Замок Тайкури (XV ст.) — ~100 м від костелу, на підвищенні над долиною
- Церква Покрови Богородиці (1730 р.) — збудована тим самим Пепловським, діюча
- Авратинське плоскогір’я — горбистий пейзаж, нетиповий для Волинського Полісся
З Рівного є автобус — з залізничного вокзалу до Тайкур, ~30 хвилин. Кілька рейсів на день — уточнювати розклад.
Тайкури вписуються в маршрут «Містичні замки України» — комплекс замкових руїн із барокові костелом і криптами з кістками дає рівно той ефект, якого чекають від «містичного замку». Також підходить маршрут «Покинуті маєтки та садиби України».
Практична інформація
- Вхід: вільний, без охорони
- Стан: руїни — стіни стоять, дах частково обвалений
- Підземелля: доступне, але нестабільне; брати ліхтар, не заходити одному
- Інфраструктура: відсутня
- Зв’язок: є
- Час на огляд: 1–1,5 год (костел + замок + православна церква)
Як дістатися
- З Рівного на авто: ~15 км — через Колоденку, дорога «цілком пристойна» (за свідченнями 2019 р.)
- Автобусом: з Рівного (залізничний вокзал) до Тайкур, ~30 хв; розклад уточнювати
- Координати костелу: 50°31′55″ пн. ш., 26°22′15″ сх. д.
Маловідомі деталі
- Лаврентій Пепловський збудував і католицький костел, і православну церкву — в одному селі, для двох різних громад. Рідкісний приклад толерантної шляхетської практики або прагматичного охоплення всіх парафіян.
- Напис над дверима костелу перелічував маєтки в трьох воєводствах — буквально публічний реєстр власності Пепловських, викарбуваний у камені над входом.
- У 1614 р. Тайкури стали містом з Магдебурзьким правом за клопотанням Юрія Вишневецького — і залишалися ним менше двох сторіч, поки анексія 1795 р. не зупинила розвиток.
- Наполеон Орда — польський художник XIX ст. — зафіксував Тайкури на літографії, де видно і живий замок, і діючий костел.
- Серед місцевих є переказ: скарб, що вирив пес Пепловського, проклятий — і тому місто поступово занепало і вернулося до стану села.
- Костел є пам’яткою республіканського (національного) значення — вищий статус з можливих. І руїни.
Висновок
Тайкури — місце, яке дуже легко пропустити, і дуже складно забути після відвідування.
Замок і костел — обидва покинуті, обидва без охорони, обидва повільно розсипаються. Але збудовані вони однією людиною, яка жила тут на початку XVIII ст. і намагалася увічнити своє ім’я у камені.
Скарб вирив пес. Все решта зробив час.
