За 38 кілометрів від Київського метро — на межі смт Немішаєве та села Мироцьке — стоять руїни, які нагадують Парфенон.
Колони, відкрите небо замість стелі, рослини, що ростуть крізь кладку. Палац Остен-Сакенів — чотири власники, кілька пожеж і жодної реставрації.
Загальна інформація
| Що? | Опис |
|---|---|
| Назва | Палац фон-дер Остен-Сакенів (Маєток Остен-Сакен) |
| Адреса | вул. Паркова, смт Немішаєве, Бородянський р-н, Київська обл. |
| Координати | 50.5764° пн. ш., 30.1087° сх. д. |
| Відстань від Києва | ~38 км |
| Рік отримання | 1805 (подарований Карлу Сакену) |
| Будівництво палацу | перша половина XIX ст. |
| Продаж Остен-Сакенами | 1873 р. |
| Пожежа | 2000 р. (листопад) |
| Передача громаді | травень 2018 р. |
| Статус | пам’ятка архітектури, до реєстру не внесена; руїни |
Карл Сакен і таємниця його смерті
Історія маєтку починається не з будівництва, а з дарунку.
У 1805 р. Микулицька маєтність — разом із Мироцьким, Микуличами, Пилиповичами, Бабинцями і Пороскотенем — була подарована графу Карлу Сакену. Він служив дійсним таємним радником, раніше — вихователем Великого князя Костянтина Павловича; частину служби провів у Ліфляндії та Курляндії. У 1797 р. пішов у відставку і переїхав до Естляндії.
В маєтку він майже не бував.
За легендою, що переходить з уст в уста серед місцевих: в один із вечорів, коли граф таки прибув до маєтку, він раптово збожеволів і незабаром помер. Що він побачив у темних куточках садиби — невідомо. Документального підтвердження цього переказу немає, але він живе досі.
Після смерті Карла маєток перейшов до камергера Івана Христофоровича фон дер Остен-Сакена (помер 1853 р.), а потім — до його сина генерал-майора Карла Івановича фон дер Остен-Сакена.
Палац і парк
У першій половині XIX ст. власники збудували одноповерховий цегляний палац із наріжною баштою і розбили навколо великий парк.
На початок XX ст. садиба складалась із:
- палацу
- двох дерев’яних будинків у парку
- альтанки
- фруктових дерев
- ставка на річці Орлянка з дерев’яним містком
- оранжерей на протилежному березі
Сусідня ділянка з часом стала основою для залізничного селища Немішаєве (1902 р.).
Чотири власники за 40 років
Остен-Сакени тримали маєток до 1873 р. — тоді Карл Іванович продав його дружині київського купця Євдокії Астаховій.
У 1890-х рр. маєток перейшов до графа Воронцова-Дашкова — людини ділової, але без удачі в сільському господарстві: він збудував на території спиртогорілчаний завод, але той виявився збитковим. Саме тому у 1904 р. граф вирішив продати маєток з торгів частинами.
Нового господаря звали Андрій Кулик. За місцевими переказами — колишній чабан, «чоловік діловий і некурящий», що збагатів, скуповуючи товари у п’яних чумаків. За іншою версією — знайшов бочку польського золота, захованого під час втечі з України. На це золото і купив маєток.
Кулик закрив неприбутковий кінний завод Воронцова-Дашкова, навів лад у господарстві і тримав коней, корів, птицю — і навіть павичів.
Від клубу до руїн
Після революції 1917 р. маєток націоналізували. Палац із парком відійшов до смт Немішаєве. Коли поруч збудували біохімічний завод — у палаці розташувався заводський клуб. Меблі початку XX ст. зберігалися в стінах аж до кінця 1990-х.
У листопаді 2000 р. у палаці сталася пожежа. Вночі. У полум’ї загинули старовинні меблі — всі, що залишилися ще з часів Воронцова-Дашкова. Сама будівля значно постраждала.
Після пожежі маєток не відновлювався. Частину цегли місцеві розібрали на будматеріали.
У травні 2018 р. руїни передали громаді смт Немішаєве. Планувалося, зокрема, влаштувати на цьому місці монастир — обійшлося встановленням хреста на стіні. Жодних реставраційних робіт так і не розпочали.
Що стоїть сьогодні
Руїни нагадують античний Парфенон — відкрите небо замість даху, колони і фрагменти стін. Фасадна стіна і рештки вежі збереглися краще за решту.
Навколо — парк, де ростуть фруктові дерева і тече річка Рокач. Є кілька ставків.
Зайти у руїни можна вільно. Але обережно: конструкції нестабільні.
Що подивитися поруч
- Немішаєвське водосховище — поряд
- Залізнична станція Немішаєве — електрички до Києва кілька разів на день
- Ірпінь і Буча (~15–20 км) — якщо плануєте ширший маршрут
Маєток органічно вписується в маршрут «Передмістя Києва з історією» — разом із Ворзелем, Іrпенем і Бучею це природний «дачний і садибний» трикутник Київщини початку XX ст.
Практична інформація
- Вхід: безкоштовний, без огорожі
- Стан: аварійний; зовнішній огляд безпечний
- Час на огляд: 1–1,5 год (руїни + парк + ставки)
Як дістатися
- Автобус/маршрутка: від ст. метро «Святошин» (лінія 1921) до зупинки «Мироцьке»
- Електричка: Київ (Святошин або Київ-Пасажирський) → ст. Немішаєве; далі ~10 хв пішки
- Авто: траса на Бородянку або Немішаєве (~38 км від Києва); навігатор на «вул. Паркова, Немішаєве»
Маловідомі деталі
- Карл Сакен майже не бував у подарованому маєтку — він жив переважно в Естляндії.
- Остен-Сакени продали маєток у 1873 р. — і він ще змінив двох власників до революції.
- Андрій Кулик — останній приватний власник — за переказами знайшов бочку польського золота і на неї купив маєток. Перший задокументований «колишній чабан» у власниках шляхетського палацу.
- При Кулику у маєтку жили павичі — нетипова деталь для господарства.
- Монастир, який планувався у 2018 р. на місці руїн, так і не з’явився. Залишився лише хрест на стіні.
- Руїни прийнято порівнювати з Парфеноном — відкрите небо, колони, відсутність даху.
Висновок
Маєток Остен-Сакенів — не про велич і не про трагедію. Він про безперервний ланцюжок: граф, що збожеволів; чабан, що знайшов золото; завод, що не прибутковував; пожежа, що знищила меблі; хрест, що залишився замість монастиря.
38 кілометрів від Києва. Електричка від Святошина. Парк із фруктовими деревами. Руїни, що виглядають як Парфенон.
Варто приїхати хоча б раз.
